masterpiecer(tm):Blog v1 SP1

Перерва в написанні була надзвичайно великою, тим не менш я таки зробив це. Новий розділ – до вашої уваги…

… - Скажи мені, мій друже, я схожий на замордованого нещасного директора, якому терміново треба у відпустку?

Ігрича все далі і далі тягло у пастку перевтоми. Він спав по 2 години, недоїдав (що взагалі було на нього абсолютно не схожим), не використовував домашній комп і взагалі відстав від життя. Проблемам не було кінця-краю. Декого довелось звільнити, дехто звільнився сам, нових людей приходило натомість надто мало… Інвестиції були нульовими, і Сашко вже не знав, з якої кишені він буде видавати підопічним зарплатню у наступному місяці…

• Схожі, шеф, точно схожі.
• Але не можу я вас покинути. Не той час… для відпустки…

  Обидва важко зітхнули.

  В буфеті було людно, як в принципі і завжди. Мустанг щось там хрумав у кутку, підспівуючи втиху своєму плеєру, купка дівчат молола язиками, мовби метлами…

• Оленці вже це вкрай не подобається. Жаліється, що я їй зовсім не приділяю уваги, що я не… Ну, загалом як завжди.

  У Міхи не було іншого вибору, аніж слухати виливання душі свого шефа. Вони принаймні сприяли перетравлюванню чергової філіжанки кави у шлунку. Хоч це добре.

• Агов, скрекотухи! По робочих місцях! Он 13.59 вже! Ану швидко! Уно, цвано, драно!..

… - Шеф, до вас дзво…

• Стоп. Іра. Зараз ні для кого мене немає. У мене купа роботи, особисті проблеми, а тут ти зі своїми… Потім.

  Сашко бухнувся в крісло. Пошта бликала купою повідомлень, Гугль ток взагалі сказився. Раптом тишу перервав дзвінок.

• Саш, терміново дуй на квартиру до Ігоря!
• Анвар? Ти? Що сталось?
• Він повісився…

… Тіло Ігоря вже було відправлене до моргу. Анвар сидів у порожній кімнаті, охопивши голову руками. На обличчі читався шок.

• Як це сталось? Ну ж бо, розповідай!
• Не знаю, Сань, не знаю! Ми мали зустрітись о 15 тут, у нього вдома. Я прийшов, довго дзвонив і гатив у двері, але безрезультатно. А потім, коли я вже пішов звідти, мені подзвонили і сповістили про це. Вибач. Я підвів тебе. Я не зміг його витягнути звідти, куди він так прагнув потрапити…
• Я не звинувачую тебе, Ан. Значить, так написане долею… А хто його знайшов?
• Дівчина його. Та сама, яка його покинула, і яка прийшла миритися…
• Де вона?
• Спить у сусідній кімнаті. У неї була жахлива істерика, я думав, що дійде до божевільні. Заспокоїв заледве, зараз спить, немов убита.
• Сто чортів! Тисяча чортів! Добре, поїхали. Тебе підкинути?..

… Перше, що побачив у своїй квартирі Сашко, це повний кавардак. Речі були розкидані і витягнуті з шафи, але… стоп. ОЛЕНА!!!

Ігрич рвонув до столика, на якому був клапоть паперу. «Ти обрав роботу, я обрала життя. Я не жалкуватиму. Вже не твоя, Олена»

Осівши на диван, Сашко вже намагався оправитися від двох страшних ударів за день. Смерть сисадміна і розрив з коханою людиною… ЛАЙНО, ЛАЙНО, ЛАЙНО!

Він вийшов на балкон. На пластиковому столику лежала перевернута рамка, в якій не було її фотографії. Навіть фотокартки не залишила…

Вперше запалив цигарку, залишену кимсь із гостей ще від того тижня. Чорт, але що ж це? Боже, за що? Невже я заслужив стільки негативу і стільки лайна на вуха? НЕВЖЕ???

Мозок прорізала якась блискавка.

Він стрибнув…