masterpiecer(tm):Blog v1 SP1

Пішла спека

Розділ 7. “Подаруночок”

… В офісі наступав передсвятковий настрій. Новий рік мав наступити вже за 11 днів, а офісмени і офісвумени ще не вирішили як його святкуватимуть. В одну з обідніх перерв вся компанія обговорювала можливість святкувати разом, всім колективом, от тільки де і як… І що скаже шеф?

І раптом в дверному пройомі буфету з’явився Сашко. Порівняно з тим, яким вони його бачили після лікарні, він вже відновився і знову виблискував у новенькому костюмі від Вороніна і лакованих туфлях.

• Панове, після обідньої перерви прохання всім зібратися в мене в кабінеті.

І якщо раніше це означало, що зараз всім вламають люлів, то позитивний настрій шефа вселив у офісну банду спокій.

• Певно, хоче про сюрприз нам розповісти, - сказав здогадкуватий Семен.

Всі схвально загуділи…

На величезному моніторі ноутбука Сашка красувався годинник - 14:01. Співробітники, знаючи шефову пунктуальність, з’явилися вчасно.

• Ну що, панове. Певно, ви подумали, що зараз ви всі знову за щось отримаєте по вухах. Неправда. Перше я вас хочу похвалити. Я не шкодую, що я зібрав цю команду по крупинках. За період моєї відсутності ви показали просто-таки надзвичайний клас роботи. Думаю, в цьому є і заслуга вашого колеги Міхи, якому я сьогодні своїм розпорядженням виписав премію у розмірі 200%ів його заробітної плати. Поаплодуйте йому, він тримався молодчинкою. Ну і звісно, що не тільки він своєю самовідданою працею заслужив гроші, але й ви всі. Саме тому всі отримають премії у розмірі 150%ів від заробітної плати!

Юрба була в екстазі. Такої щедрості не згадували навіть старожили.

• Розумію, розумію ваше здивування, просто справи компанії пішли дуже круто вгору. В наступному році я вам повідомлю чому. Ну і наостанок. Давайте перейдемо до сюрпризу…

Всі нашорошили вуха.

• Ще коли я лежав у лікарні, до мене дійшли чутки, що ви хочете відсвяткувати Новий рік разом. Власне, я теж про це думав, але в мене не було варіантів. А тут нещодавно я закінчив будувати свій власний будинок у Горлівці, на своїй батьківщині. Це моя давня мрія, я вклав у кожну його цеглинку душу, в кожний сантиметр кожної кімнати… В результаті в мене виріс триповерховий красень з присадибною ділянкою в приблизно 1 гектар. І тому я пропоную тим, хто все ще хоче відсвяткувати Новий рік разом, зробити це в мене на Батьківщині. Місця вистачить на всіх, мамою клянуся!

Всі стояли в шоці. Дехто не знав, що відповісти. Нарешті озвалася Ірочка:

• - Я за.

• І я за! - не відстав Міха.

• І я до вас теж хочу, - з кутка тихо промовив Максим

Так мало-помало згодились всі. Посмішка розплилась на обличчі Ігрича.

• Добре, тоді 29 ввечері виїзд комфортабельним автобусом LAZ, там ми будемо 30го вдень, може ближче до вечора. 31го святкуємо, 1го опохмєл, а 2го ми вже повернемося в Київ. Всіх влаштовує?

• ТАК!

• Тоді по робочих місцях! Допрацьовуйте ці останні дні так, щоб мені було все ще не соромно за результати!..

… Годинник тихо прокльомцав 20:00, а Сашко все ще сидів на робочому місці і тупив в ноутбук. Якось одразу згадалися розважальні сайти з купою голих цицьок, сайти знайомств і навіть призабута і майже мертва ЖоЖошечка, яка от-от мала відвалитися через відтік користувачів. Ігрич гадав, що він в будівлі залишився зовсім один, однак він помилився. Рівно на дві особи. В приймальні в солодкому очікуванні сиділа Ірочка, у якої були свої плани щодо шефа, а поруч, в серверній, закінчував чергове завдання керівництва Максим.

Сашко вже думав збиратися їхати додому, аж тут двері в його кабінет розчинилися, і зайшла Ірочка. Чоловік одразу помітив, що блузка була напіврозстебнута, і його перемкнуло, але він не подав виду.

• Ірочко, а ти що тут робиш? Ти ж ніби додому пішла…

  У відповідь секретарка підійшла до Саші майже впритул, і він напевно вперше так близько до себе побачив принади дівчини, і в душі ніби щось тьохнуло. Між тим Іра взяла крісло і підсіла до ошалілого Ігрича.

• Саш, я знаю, що тобі погано в житті…

• А, ти про це… Ну є трохи.

• Вся фірма про це гудить…

• Ну от, дожився… Вже особисте життя начальника стає надбанням суспільства…

• Розслабся, - і вона провела рукою по його сорочці, ніби ненароком зачепившись за гудзики.

• Ми так швидко перейшли на такий високий щабель?

• А ти проти?..

  Шкіряний диван глухо рипнув під натиском двох розпалених тіл…

Максим чапав по кридору з повним чайником води. Він щойно закінчив роботу і захотів попити кави і відправитися додому - благо, жив через дорогу і стояти в дорожніх корках йому не доведеться. Проходячи повз кабінет шефа, сисадмін почув глухі рипи меблів і чиїсь приглушені стогони. В думках одразу пронеслось: “ТА НЕВЖЕ!!!”, однак Максим був іншого виховання, аніж більшість офісних щурів, і він пішов далі, не прислухуючись і не намагаючись щось підглянути…

… В кімнаті стояла глуха темрява. Очі обох вже звикли до темряви…

• Хто б міг подумати, що я колись гратиму власну секретарку…

• Ще хто кого грав, - хихотнула Ірочка.

• І як така скажена кішечка досі ходить без чоловіка?

• А от так і ходить. А хто б міг подумати, що в мого начальника такий нерозкритий великорозмірний сексуальний потенціал?..

  Сашко залився фарбою, але в темряві цього звісно неможливо було помітити.

• А звідки ти вже знаєш?

• Наша співробітниця знайома з твоєю колишньою дівчиною. Вона нам розказала таке, що деякі наші дівчата втратили спокій. А одна так і взагалі сказала, мовляв, хочу поглянути йому в ширинку.

• Ото ганьба, йопт… Я в шоці. Я від сорому певно згорю зараз…

• Перестань…

• Та ні, я чесно кажу. Якщо врахувати те, що мене поважають не за мої керівні задатки, а за те, що в мене в штанях, то я…

• Все, розслабся. Не вантаж себе. Ти краще скажи, чи нам довго тут ще лежати?

• Їдемо до мене додому?

• До мене ближче…

• Ти де живеш?

• Я на Печерську знімаю квартиру.

• А в мене власна, хоч і подалі… Давай краще до мене.

• Як скажете, шеф!

• ІРО!..

  Обоє дружно захихотіли…

Пізно ввечері по нічному Києву мчав на великій швидкості Кайєн… Сашко не знав, що буде далі, і тому просто гнав уперед, не думаючи про подальшу ніч, та й взагалі життя…