masterpiecer(tm):Blog v1 SP1

Я досі дивуюсь з великої і вагомої когорти людей. Ця когорта думає, що всі, кого вони бачать перед собою, їм щось винні. Їм здається, ніби вони мають… Та що мають, мусять прибігти на допомогу у першу ж секунду біди! У них дивне відчуття, ніби увесь світ біля їх ніг і ніхто інший не достойний того, чого достойні вони…

“Любі” мої (так, я знаю, ви читаєте цей запис, бо ви щойно дізналися про існування цього блоґу), запам’ятайте раз і назавжди: ніхто ніколи нічого вам не винен. Взагалі. Будь-то ваш родич чи найближчий колега по пляшці. У людей є купа своїх проблем, які вони заледве вирішують, рвучи свою дупу на рівному місці, і тут з’являєтесь ви… Найогидніше, певно, зі всього цього - це коли на твою допомогу сподіваються ті, хто ще вчора плював тобі у спину. Але моя сутність вже почала фільтрувати таких людей ще на самому початку відносин.

Є лише одна людина, яка може подзвонити мені о 3ій ночі і бути впевненою, що я не відішлю її на х*й, а переборюючи сон відповім на дзвінок і прилечу хоч на край світу, навіть якщо я на сцені. Але вчитайтеся - одна людина. Ви ж - не на її місці.

Прошу пробачення у всіх тих, кому не був адресований цей запис. Наболіло. Все задовбало, шукаю найменшу шпаринку, аби відпочити… День розподілений на три частини - дівчина, робота, сон… На більше мене не вистачає.

Ще. Кожний, хто ще раз примудриться мене спитати, чому я розлучився, отримає полум’яний промінь ненависті і 14 років дикої діареї. Дякую за увагу.

Щее. Рома тут недалечко (в сусідньому записі) казав, що в мені забагато негативу. То тільки нам обом здається, чи все ще не так безнадійно?